снибезснів · мандруючи · світом

коли я сьогодні поверталася з пізньолітнього могилянського рок-н-ролу, дивилася на місяць як на море, думала про побачених янголів на білих полотнах, друзів, просто знайомих і просто людей за день, емоції та враження, дещо несказане чи недосказане, щойно отриману смску з якогось далекого поїзда, то якось наче знову увійшла в свою колію і подумала, що я вас усіх люблю :)

усе тільки починається :)

розповідь про останню подорож завершу морем

( Егейським, яке вперше в житті побачила )

(а це вода гірської річечки з дуже холодною водою)
Сьогодні моя нічогенька колекція шаликів поповнилася синьою арафаткою, яку мені люб’язно презентував problemne_dytia, який не так давно повернувся із подорожі до Тунісу (надіюсь, він про то все напише).
Натомість, я вже давно мала червону арафатку, подаровану колись morning_traffic, день народження якого ось-ось добігає кінця! Ще раз вітаю! Успіхів та радостей!

є міста, по яких просто приємно тинятися вуличками, слухати звуки і відчувати запахи, спостерігати за людьми

що тут ще напишеш. інколи просто від слів настає втома

(  думаю, слід просто пройтися разом )

цей пост присвячується Олесі В. за її теплі слова підтримки і уваги

замість пива - кава. цигарки на місці. вся увага прикута до фішок.
в Туреччині часто можна побачити, що саме чоловіки проводять так своє дозвілля.

у вікіпедії читаємо: незважаючи на фактор випадковості, нарди стратегічна гра, що вимагає уваги і точного розрахунку

а у той час вище перукар вміло робить свою справу. українським перукарям важко дати раду з міцним хвилястим чоловічим волоссям



коли я стояла між цими усіма чоловіками, то згадала собі кілька речей:
у Швеції одна з гендерних експерток, яких я інтервювала для дисеру, досліджувала прояви маскулінності у чоловічих перукарнях в Туреччині (на жаль, детальніше про методику і результати я не спиталася)
колись із сестрами в дитинстві ми частенько грали в нарди, які нам привіз їхній тато з Москви

ну а ще. не можу не пропустити найвідомішого чоловіка Туреччини


Mustafa Kemal Atatürk в центрі міста Muğla

хм, коли я вирішила сфоткати його бюст біля однієї державної споруди, яка виявилася щось на зразок Міністерства внутрішніх справ, то до мене вибігли військові зі зброєю. добре, що я просто лише виймала фотоапарата :)

Так називається популярне турецьке пиво, яке можна купити майже всюди. Я вперше в житті привозила кришечки пива для своєї подруги-колекціонерки (вона хоча їх вже має, ле обміняє на інші. До речі, щодо алкоголю, то в Туреччині така собі золота середина між Україною і Марокко. Купити і пити можна, але в обмежений місцях. В супермаркеті міцні алкогольні напої аля ракія під замком, як у нас парфуми. Але якщо у Марокко ми ніде не бачили, аби люди у громадському місці пили алкоголь, то в Туреччині п’ють. Звісно ж, не на вулиці з пляшки. Але дома на віранді спокійно можна пити.
І ще у них пляшечки з пивом Ефес мають кумедну товстувату форму. Я жодного з трьох разів не змогла допити всю пляшку.
Вино у них дороге. Вони роблять своє. Але дорого цінують. Від ракії я відмовилася. Запах трохи протівний. Хоча колись в Осло на літній школі на даху гуртожитку туркиня пригощала. До речі, що цікаво, в Україні ракію не можливо купити – принаймні, так мені казав Саліх. Окільки я ніколи не намагалася, то важко підтвердити чи заперечити

( але ця історія буде про інший Ефес )

(Храм імператора Адріана)

Ми досить намандрувалися по регіону Егейського моря. Хоча то було непросто робити, адже в обід дуже велика спека. Єдине, що радувало – це естетика для очей – гори навкруги і знання, що десь досить поряд є вода – море.

( переважно гори. поки що без моря )

(на фото подвір’я будинку у селі Akgedik (район Muğla, регіон Егейського моря), де я гостювала чотири дні, потім три дні власне на морі)

Тут я вперше спробувала свіжий інжир, вперше побачила кольори справжніх чорних оливок та чистого Егейського моря, вперше відвідала мечеть. Напевно, ще було кілька «вперше». Тільки вивітрилося. О, точно. Вперше на власному досвіді переконалася, що таке «мати» маленьку дитину. Отже, читайте тут і далі враження від гостювання у країні, з якою нас розділяє море

( коротка історія про турецькі (не)будні )


(на фото містечко Kavaklıdere, район Muğla, регіон Егейського моря)

не так давно сьогодні зявилася на світ ця юна викладачка, мандрівниця, дослідниця, спортсменка і т.д.і т.п.
(на фото справа )

ціла Альма Матір та віртуальна спільнота вітають marmo_extra (яка зараз з метою наукового туризму перебуває у Пітері) і зичать почуватися у цьому світі, як у власній стихії

за фото дякую oliax

Конвокація 2009, Могилянка, pre-party біля Деканату Факультету суспільних наук і суспільних технологій

я тут надибала на трохи еротики в жж у своєї сестри twist_mymind

не можу не втриматися, аби не запостити. як на мене, чарівні фотки

( трохи (перед)історії )

зйомка відбувалася на закинутій військовій базі в Ковелі, Волинській області

цього літа пізнаю по трохи Східну Україну. от, не так давно була в Луганську та області (фото і враження ліньки писати). завдяки vesna_liberty та її подарунку вперше відвідала Запорізьку область. зараз трохи покажу, яким було для мене одне з українських морів у період мого пост-народження. ще раз дякую усім, хто привітав :)

( горизонти між морем і піском )

усім гарного літа!

ех, як класно лежати в травичці і дивитися на небо, а в горі сосни

( шо і де ми робили днів так шість )

для мене останні роки "ознака весни" в гардеробі - це кеди кольору світлих/ніжних/теплих квітів/чи у квіти (ех, свої попередні унікальні кеди у квіти я вже "вбила")
придумала чому так - в них можна гармонійно спілкуватися з травою (see picture :)

а що ви одягаєте, коли приходить весна?
елементи одягу мона чіпляти у вигляді фоток :)

який навіть здається не веде жж, тому, напевно, і не почитає цього всього, але він має давню мрію, і хоча не дуже гарно розповідати про мрії інших, особливо, якщо ти випадково їх знаєш, бо колись ці мрії вигулькнули, але все одно, я хочу згадати про те, що колись за кавою зі мною і моїми знайомими з того ж Оксфорда, коли ми усі влітку сіли і придумали зробити в Могилянці конференцію разом, і потім таки у жовтні зробили, Любчик сидів біля мене, аби просто послухати і подивитися на дівчат з Оксфорду, я тоді сказала, що мрії збуваються якщо або сильно хотіти, аби не очікувати, так-от, Любчику, якщо ти одного дня таки приїдеш в Оксфорд на навчання, то все може бути, раптом будеш жити в общазі на зразок оцієї

або пити каву десь тут (тільки прошу - не пригай з моста поряд у воду разом з усіма студентами, а то можна поламати ногу чи навіть ноги, ех ці традиції)

вибачай, я була геть в хмарках від тої весни і позабувала усі назви коледжів, про які мені розповідала Надя, тому ніякої конкретики дати не можу, просто хочу побажати тобі, аби або перше, або друге у тебе таки збулося і я залюбки приїду до тебе в гості. здається, всьо

В субота 21 лютого в Оксфорді в 11.20 ранку за місцевим часом була справжня весна, поснідавши млинцями у кафешці з намальованими на вітрині жирафами і боса нова музикою всередині, ми пішли гуляти містом, час-від-час телефонуючи Наді, яка нам мала показати місто. Надя спочатку не брала з невідомих нам причин слухавки, то ми тинялися центром міста, наповненим туристами, самі. А потім вона таки вийшла на звязок і прийшла до нас із бойовим завданням - показати університет

і перше, куди ми зайшли, то була ця галявина в середині одного з коледжів

Мінімістечко, мекка інтелектуалів, мрія тисяч студентів вражає, насамперед, своїм старим духом,
здається, що навіть в повітрі зачаївся запах традиції